11 клас

МИСТЕЦТВО 

для тих,   хто готується до ЗНО з історії

Культура України 

у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття 

1. Резиде́нція митрополи́тів Букови́ни і Далма́ції — пам'ятка архітектури, розташована у місті Чернівці. Комплекс збудований у 1864—1882 роках. Архітектор — молодий чеський архітектор   Йозеф Главка.

Після Другої світової війни його будівлі використовує Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

З 24 серпня 1963 року є пам'яткою архітектури національного значення 

28 червня 2011 року на 35-й сесії комітету ЮНЕСКО архітектурний ансамбль резиденції (англ. Residence of Bukovinian and Dalmatian Metropolitans) включили до списку Світової спадщини.

При будівництві, передбачаючи сейсмічні особливості карпатського регіону, широко застосовувалися металеві конструкції, що значно підвищило міцність і довговічність будівлі. Руйнівні карпатські землетруси (1940) та (1977), хвилі якого прокотились і Буковиною, жодним чином не відобразились на резиденції.

Стиль: еклектика.  (Еклектика, еклектизм (від грец. eklektikos — той, що вибирає) — змішання та безмежне поєднання різноманітних, різнорідних і несумісних понять)

архітектурні елементи — високі цегляні стіни, оздоблені червоною теракотою і різьбленим каменем; стрункі вежі, торці будівель і ризаліти (виступи на фасаді), завершені високими зубцями; круті схили дахів, критих викладеною узором поливаною черепиці білого, голубого, зеленого і коричневого кольорів; вишукані ажурні ковані решітки тощо

Резиденція стала духовним символом толерантності буковинського краю, симбіозом архітектурних стилів і культур усіх народів, що проживали у цій місцевості

Контури стін відображають вплив візантійської та романської архітектур. Мавританські елементи — вежі з куполами, які схожі на мінарети — нагадують про особливості культової архітектури сходу. Готичний стиль виражається у структурі дахів, декоративних деталях, динаміці куполу домашньої митрополичої церкви. І над усім цим домінує розмай різьби і розпису геометричної гуцульської орнаментики в оздобленні дахів та стель парадних залів. А все це разом творить всеперемагаючий акорд краси й гармонії.

Особливо виділяється покрівля всіх корпусів, викладена кольоровою поливаною черепицею, яка утворює чіткий і красивий рисунок буковинських народних килимів. Стіни оздоблені орнаментом із теракоти, а вікна обрамлені білокам'яними блоками із пісковик

2.Володимирський собор (собор святого рівноапостольного великого князя Володимира) — православний собор у Києві, до створення Православної Церкви України був головним храмом Української Православної Церкви Київського Патріархату.( 1862—1882 рр).

Початковий проєкт собору склали архітектори Іван Штром і Павло Спарро; пізніше його переробив архітектор Олександр Беретті. У споруджені собору брали участь архітектори Рудольф Бернгард, К. Я. Маєвський, Володимир Ніколаєв

Собор побудовано в руському неовізантійському стилі: у плані — традиційний давньоруський шестистовпний триапсидний храм, але увінчаний сімома банями

Значну художню цінність мають внутрішні настінні розписи, які виконали 1885—1896 російські художники В. М. Васнецов, М. В. Нестеров, Павло та Олександр Свєдомські, українські — В. О. Котарбінський, М. К. Пимоненко, М. О. Врубель, В. Д. Замирайло, С. П. Костенко під загальним керівництвом професора А. В. Прахова.

3.Оде́ський націона́льний академі́чний теа́тр о́пери та бале́ту — найстаріший оперний театр України.

Будинок зведено 1887 року під керівництвом архітекторів Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера («Бюро Фельнер & Гельмер») у стилі віденського бароко. 

Унікальна акустика підковоподібного залу дозволяє доносити навіть шепіт зі сцени в будь-який куточок залу.

СТ ИЛЬ:віденське барокоЗовні структурно складається з 3 поверхів. 1-й (цокольний) і 2-й, прикрашені лише колонами тосканського ордера в лоджіях, утворюють одне ціле, виглядають громіздко й фундаментально, надаючи будівлі статичності. 3-й поверх — легший, ажурний, із витонченою обробкою деталей з арковими лоджіями, колонами та пілястрами іонійського ордера — приховує тяжкість нижніх поверхів і створює ілюзію легкості. 

Додаткові ефекти вносять витончений портик (галерея на колонах або стовпах , зазвичай перед входом в будівлю, завершена фронтоном).Будівля ніби «парить» над землею.

 Над фасадом підноситься скульптурна група, що зображує музу театральної трагедії Мельпомену в колісниці, запряженій 4 підкореними нею пантерами. та музу комедії

Нижче розташовані дві також міфологічні скульптурні групи: ліворуч Орфей грає на кіфарі для кентавра, 

праворуч муза танцю Терпсіхора танцює з дівчинкою. 

На фронтоні портика римськими цифрами вказані декілька дат:

• перший рядок — дати початку та закінчення спорудження театру (1884–1887);
• другий рядок — фраза «театр горів» і рік 1925; потім рік 1967 і слово «реконструкція».

Обабіч центрального входу — скульптурні групи, що втілюють Комедію та Трагедію: ліворуч — фрагмент трагедії Евріпіда «Іполіт»,

праворуч — епізод із комедії Арістофана «Птахи».

Вздовж фронтону в круглих нішах верхнього поверху встановлені бюсти російських письменників і композиторів: Олександра Пушкіна, Михайла Глінки, Олександра Грибоєдова, Миколи Гоголя (скульптори — Ф. Неталі й Ф. Фрідль, ліпнина — Л. Стрікциуса під керівництвом Ф. Етеля).

4. Буди́нок із химе́рами (1901–1902) Свою назву споруда отримала завдяки скульптурним прикрасам, тематика яких — тваринний наземний та підводний світи, атрибути полювання, міфічні істоти.

Будинок спроєктовано у формі куба: з боку вулиці Банкової він має три, а з боку площі Івана Франка — шість поверхів.

 У вільному плануванні використано принцип функціонального взаємозв'яз-ку ізольованих груп приміщень (парадних, житлових, господарських), що притаманно розкішним по-мешканням початку ХХ сторіччя. У будинку було сім електрифікованих квартир: дво- та трикімнатні на першому поверсі (для служниць, кімната для гувернантки, запасна кімната, буфетна, посудо-мийна, два клозети, дві комори), шестикімнатна — на другому, восьмикімнатні — на третьому та шостому, дев'ятикімнатна — на п'ятому та десятикімнатна — на четвертому.

СТИЛЬ: МОДЕРН (неоготика)Вперше застосований бетон в будівництві України.

На стінах будівлі  - голови носорогів,. жирафів, антилоп, крокодилів та інших африканських тварин. Бетонні хоботи слонів, що звисають зі стін, використовувались як водостічні труби. Високий парапет на даху практично повністю приховує покрівлю.

5.Будинок Полтавського губернського земстваБудинок споруджено в 1903—1908 роках за проектом архітектора Василя Кричевського, з використанням первісних проектів Є.І. Ширшова, М.О. Ніколаєва.

 СТИЛЬ: УКРАЇНСЬКИЙ МОДЕРН

Загальна композиція будинку була надзвичайно виразною: три виступаючі вперед об'єми і дві високі башти, що фланкували центральний виступ. Високий цоколь рожевого граніту, складений з великих грубо обколотих каменів, прорізують вікна з фігурними перемичками, над ними простягнувся міцний карниз. 

Основну стіну, обличковану світложовтою керамікою, на першому поверсі прорізують стрункі вікна з напівколовою перемичкою, вписані у трапеційні ніші, на другому поверсі вікнам надано трапеційної форми, їх перемички спираються на колонки крученої форми.

 Головний вхід заглиблено в лоджію трапеційної форми, таку ж форму має дверний проріз, різьблені двері із орнаментом на тему «дерево життя».

 Обабіч головного входу — спаровані вікна з гранчастим різьбленим стовпчиком, над яким на стіні півколом розгорнув свої орнаментальні віти «вазон». Над головним порталом влаштовані потрійні вікна з крученими білосиніми колонами, над якими зображено герб Полтави в оточенні прапорів. Карнизну плиту великого виносу підтримували кронштейни у вигляді «коників», а під ними по стіні простягнувся фриз,

складений розмаїтими за формою і витонченими за кольором розетками, що чергуються зі стилізованими вазами.

6.Будинок страхового товариства “Дністер”у Львові

Стиль: український модерн (гуцульська сецесія)

У листі від 30 червня 1905 р., надісланому до маґістрату міста Львова, зазначалося, що «Дністер» буде намагатися «поставити будову відповідну повазі місця коло сусідньої прекрасної старовинної церкви Успіння Пресвятої Діви Марії, котра зарівно для нас Русинів, як і для всіх горожан міста Львова становить дорогоцінну пам’ятку мистецтва, а краса і величавість якої через розширення вулиці коштом відступленого місця з нашої реальності і через відповідну конфіґурацію наріжників не тільки не буде заслонена, але ще більше виступить на яв у відповідному оточенню».

Стіни щедро декоровані орнаментальною ліпниною, майоліковими панно, кутими решітками і різьбленими дерев’яними елементами. Будинок має хвилясті аттики, високі круті дахи, вкриті спочатку узорами з кольорової черепиці. Серед декору варто звернути увагу на зображення гербів українських земель: галицького Лева та київського Архангела Михаїла

Майолікові декори фасадів проектував Олександр Лушпинський – український художник та архітектор. Його роботи поєднували в собі форми неороманського стилю з етномотивами, а також «вишукану віденську сецесійну орнаментацію».

7.Па́м'ятник Богда́нові Хмельни́цькому в Ки́єві — пам'ятка мистецтва ХІХ століття, один із символів Києва

Архітектурний стиль	класичний
Архітектор	Володимир Ніколаєв
Скульптор	Михайло Микешин
Матеріал	бронза, каміння, цегла

Ідея створення пам'ятника виникла серед громадськості з ініціативи історика, професора Київського університету Миколи Костомарова у 1840-х роках. Перший проєкт пам'ятника, створений скульптором Михайлом Микешиним, був відверто шовіністичний — кінь Богдана Хмельницького скидав польського шляхтича, єврея-орендаря та єзуїта зі скелі, перед якою малорос, червонорос, білорус та великорос слухали пісню сліпого кобзаря. Барельєфи п'єдесталу зображували битву під Збаражем, Переяславську раду та сцену в'їзду козацького війська на чолі з Хмельницьким 

У зображенні моменту різкої зупинки вершником розпашілого коня закладено символ: мужній полководець наче перериває стрімкий рух, щоб указати народові, який зібрався на площі, на північний схід (саме на Софійському майдані, 23 грудня 1648 року кияни зустрічали Богдана Хмельницького та козацькі полки після перемоги під Пилявцями). У владному приборканні коня, рішуче піднесеній правій руці з булавою, зверненому до народу обличчі відчувається незламна воля сильної особистості.

 8.  Микола Пимоненко "Святочне ворожіння"

Дивно красива жанрова картина. Дві красиві дівчини-селянки сіли на лавку біля грубки і при свічці на Святках почали гадати. А як же без цього. Тоді на Святках це чи не найголовніше – поворожити на судженого-рядженого! Адже дівчатам дуже хотілося скоріше вийти заміж. А ворожили на святках по-різному. Ось те, що на полотні саме вірне. У чашку наливалося трохи води, запалювалася свічка, і накапивался у воду віск. Він там застигав в різних формах, а потім за допомогою свічки розглядають тінь цієї самої воскової застиглої клякси.

9. Сергій Васильківський. "Козаки в степу"("Сторожа запорозьких вольностей")

Типовий сюжет Васильківського — озброєний козак-вершник в степу або група козаків на сторожі, в кінному поході чи на відпочинку .Два вершники, зупинивши коней, вслухаються в тишу безлюдного, випаленого сонцем степу. В міцних постатях — впевненість і гідність. Зображені зі спини, в легкому повороті вліво; попереду, на горизонті, блищить смуга Дніпра, справа — курган; над ними високе небо з хмарами: невід'ємні від пейзажу вони підсилюють його значимість. Вершники на сторожі. Їх статичність тимчасова й в будь-який момент може змінитися на рух. В загальній світлій колірній гамі зеленкувато-вохристих і голубуватих тонів стриманим акцентом виступає контраст червоного й білого у козацькому одязі. Спрямований вглиб, до горизонту, рух хмар, плавні, спокійні ритми просторових планів передають безмежність світло-повітряного середовища, епічність пейзажу. Відмовившись від зовнішньої оповідності, художник досягає внутрішнього заглиблення у простий сюжетний мотив, сутністю якого є ідея патріотизму.

10.«Запоро́жці пи́шуть листа́ туре́цькому султа́нові»— відома картина українського художника Іллі Рєпіна, яку він створив у чотирьох екземплярах. Роботу над величезним панно (2,03×3,58 м) він почав 1880 року і закінчив лише 1891-го.

Етюди до картини художник писав у кубанській станиці Пашківській, Катеринославі та у маєтку Качанівка Чернігівської губернії.

Сюжетом цієї картини став відомий Лист запорожців турецькому султанові, написаний 1676 року як відповідь запорозьких козаків на вимогу османського султана Мегмеда IV.

Рєпін сам на достатньому рівні знав історію українського народу, проте задля створення цієї роботи звернувся до історика Дмитра Яворницького (на картині зобразив його писарем). У листі до Володимира Стасова Ілля Рєпін писав: «…ніхто на всьому світі не відчував так глибоко свободи, рівності й братерства, як козаки»

Прототипи персонажів:

Красень із благородними рисами обличчя і цілком інтелігентною усмішкою — онучатий племінник відомого російського композитора Михайла Глінки. Знайшов Рєпин молоду людину в Петербурзі — в ті часи той був камерпажем.

Один із вельми колоритних персонажів змальований з художника Івана Францевича Ционглінського, викладача малювальної школи Імператорського Товариства заохочення мистецтв, активного учасника пітерського творчого об'єднання «Світ мистецтва». За національністю він був поляком, проте все-таки склав компанію запорожцям.

Для похмурого козака із смерковим поглядом позував Василь Васильович Тарновський, український колекціонер і меценат, власник відомого маєтку Качанівка. У Качанівці Рєпін змальовував козачу амуніцію (а заразом — і самого Василя Васильовича), якої у Тарновського було дуже багато. Його колекція старовини козацької епохи стала основою колекції Чернігівського історичного музею.

Кошовий отаман Іван Дмитрович Сірко — одна з центральних фігур картини. Художник довго шукав для нього образ, що був схожим, зупинившись, врешті-решт, на генералові Михайлі Івановичі Драгомірові, тодішньому командувачі військами Київського військового округу, згодом — київському генерал-губернаторі.

Писар — Дмитро Іванович Яворницький. Саме він був головним натхненником і консультантом художника. Саме з експонатів зборів Яворницького Рєпін змалював велику частину амуніції, зброї і іншої козацької атрибутики. Перший закінчений ескіз картини Ілля Юхимович подарував саме Дмитру Івановичу.
Усмішку, яка відображена на картині, Рєпіну вдалося видавити з Яворницького не відразу. Коли Яворницький приїхав в майстерню художника позувати, він був вельми похмурий. Але у Рєпіна знайшовся журнал з карикатурами, який він підсунув Яворницькому. Той, проглянувши декілька сторінок, заусміхався, і у такому вигляді потрапив в остаточний варіант картини.

11. Іван Труш. Портрет Лесі Українки

Портрет Лесі Українки, створений 1900 року, виконаний в стриманій кольоровій гамі. Молода і досить просто вдягнена жінка з простими рисами обличчя, швидше приємними ніж красивими. Глядач одразу помічає проникливий погляд великих, переповнених мудрістю і стражданням очей. Це очі Лесі, пристрасної, войовничої, непереможної, як сама правда і беззахисно-втомленої. Цей портрет показав усю силу таланту І. Труша.

12. Олександр Мурашко. "Дівчина в червоному капелюсі"

На перший погляд здається, що картина намальована не зовсім чітко, але потім, подивившись на фон, ми помічаємо всю мистецьку точність у зображенні дівчини. Чіткі лінії рис її обличчя, одягу та стану вирізняються з-поміж загального вигляду полотна.
Сама дівчина вбрана в чорну накидку, червоний капелюх, а на шиї має червоне намисто. Також дівчина має великі чорні очі та не дуже довге чорне волосся, що поволі вибивається з-під капелюха. Поєднання червоного й чорного також накладає свій незабутній відбиток на цю картину, адже це два кольори, які завжди використовувалися та прославлялися митцями. Безумовно, поєднання цих самих кольорів ми можемо зустріти і в народному мистецтві, найчастіше, у вишивці.
Якщо подивитись з іншого боку на цю картину, то можна помітити або навіть до фантазувати, що ця дівчина, наче прекрасна макова квітка і є символом України та неймовірної патріотичної любові до неї Олександра Мурашка.

Перевір , як ти засвоїв матеріал:

Щоб доєднати учнів

За пос

иланням https://vseosvita.ua/go введіть код:  vqf698

або

Перейдіть за посиланням:
https://vseosvita.ua/test/start/vqf69